Державний комітет України по геології і використанню надр

 

Державний інформаційний геологічний фонд України

 

Вінницький територіальний відділ

 

Вінницька обласна державна адміністрація

 

Управління економіки

 

 

 

 

 

 

Мінеральні ресурси України

Довідник

частина I

 

 

 

У вивчення надр України, в тому числі Вінниччини, вкладено значні кошти. Уся територія області покрита геологічною зйомкою масштабу 1:200000, а майже половина її площі - зйомкою масштабу 1:50000 та глибинним геологічним картуванням. В процесі цих робіт пробурено десятки тисяч картувальних та пошукових свердловин пройдено тисячі кілометрів маршрутів, проаналізовано сотні тисяч проб мінеральної сировини.

На території області детально розвідано близько 500 родовищ різних видів корисних копалин, ще більша кількість родовищ та проявів вивчені в тій чи іншій мірі.

Уся інформація про вивчення надр, що накопичувалася протягом багатьох десятиліть, зберігається в державному інформаційному геологічному фонді України - "Геоінформ". На жаль, з різних причин, вона була доступна здебільшого тільки для вузького кола фахівців, що не сприяло її повноцінному використанню. Особливо це стосується таких областей як Вінницька, де переважають корисні копалини місцевого значення,і у використанні яких зацікавлені, в основному, місцеві підприємства негірничого профілю та окремі підприємці. Відсутність широкодоступної інформації призводить до того, що в одних випадках розвідані перспективні родовища не освоюються, в інших - розпочинається видобуток некондиційної сировини з нерозвіданих запасів. А це, в свою чергу, веде до значних економічних, екологічних збитків та зайвих втрат сільськогосподарських угідь.

З метою координації дій обласних органів влади та Державного Комітету України по геології і використанню надр, спрямованих на вивчення і використання надр Вінниччини, при облдержадміністрації створено територіальний відділ "Геоінформ", основні завдання якого полягають в зборі геологічної інформації про вивчення і використання надр; наданні методичної допомоги підприємствам при підготовці матеріалів для надання надр в користування для геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин та інших цілей; інформаційній та методичній допомозі в розробці і реалізації місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази; сприянні діяльності місцевих органів влади та інших державних установ, направленої на охорону і раціональне використання надр.

Запропонований вашій увазі довідник містить коротку інформацію практично про всі розвідані родовища корисних копалин, запаси яких числяться на державному балансі, а також про окремі родовища та перспективні види сировини, які заслуговують на подальше вивчення і можуть бути освоєні в найближчому майбутньому.

Видання носить рекламно-інформаційний характер і не претендує на повноту та детальність висвітлення інформації по кожному родовищу. Більш повні відомості про конкретні об'єкти ви можете отримати, звернувшись до вінницького територіального відділу "Геоінформ" при управлінні економіки облдержадміністрації (287100, м.Вінниця, вул.Хмельницьке шосе, 7, кімната 816, телефон: (0432) 32-69-35, телефакс: 32-70-58), або центральний офіс державного підприємства "Геоінформ" Держкомгеології України (252057, м.Київ, вул. Ежена Потьє, 16, телефони: (044) 446-60-61, 446-13-64, 446-33-61, телефакс: (044) 241-84-60).

 

Геологічні дослідженя Подільської губернії розпочалися на початку ХІХ століття і пов'язані з іменем В.Севергіна. В 20-ті - 30-ті роки минулого соліття велику увагу геології регіону приділяли Г.Яковицький, Е.І.Ейхвальд. Г.Яковицький дав огляд мінералів, які зустрічаються на поділлі, а Ейхвальд в роботі 1830 р. дав характеристику кристалічних та осадових порід Поділля, окремо, під назвою мергельних куль, охарактеризував фосфорити з околиць села Лядова.

Новий період у геологічному вивченні краю починається роботами М.П.Барбот-де-Марні, зокрема присв'ячених стратиграфії третинних відкладів. М.П.Барбот-де-Марні, А.Є.Лагоріо, М.М.Соболєвим в другій половині ХІХ століття вивчалися специфічні кристалічні породи, поширені в околицях Вінниці, Гнівані, Сказинців, Буші. В цей же період А.Альтом, Ф.Швакгофером детально вивчаються конкреційні фосфорити. Ці дослідження привернули увагу до подільських фосфоритів. З 1881 р. Їх почали вивозити за кордон та використовувати для виготовлення суперфосфату. Більш повні дослідження подільських фосфоритів здійснені М.П. Мельниковим (роботи 1883 - 86 р.р). В.М.Чирвінський (в роботах 1907 - 1913 рр.) виділив райони поширення первинних і вторинних покладів фосфоритів і встановив, що основна маса фосфоритів з вторинних покладів північного району складена новим мінералом, який він назвав подолітом.

Велике значення для вивчення геології краю мала робота В.Д.Ласкарєва по складанню 17-го листа геологічної карти європейської Росії в 1914 році.

В першій половині нинішнього століття значний внесок у вивчення кристалічних порід Вінниччини та пов'язаних з ними корисних копалин зробили М.І.Безбородько, О.В.Красівський, А.М.Козловська, П.І.Лебедєв, В.І.Лучицький, Р.І.Сіроштан. Осадові породи та руди вивчалися В.Д.Ласкарєвим, Р.Р.Виржиківським, під керівництвом якого 1933 р. складено геологічну карту регіону масштабу 1:500 000.

З 50-х по 80-і роки проведено великі обсяги робіт по геологічному картуванню території області масштабу 1:200000 і 1:50000 та глибинному геолого-геофізичному вивченню надр. Ці роботи велися під керівництвом П.Ф.Брацлавського, В.А.Веліканова, Г.Г.Виноградова, В.Д.Гейко, Е.Я.Жовінського, В.А.Рябенко.

Кисталічні породи Наддністрянщини вивчалися О.І.Селензаком, А.І.Проскурком, осадові - Л.Г.Ткачуком, Е.Я.Жовінським, каоліни - Л.С.Сонкіним.

За цей же період геологічною службою України виявлено та розвідано велику кількість родовищ корисних копалин, зокрема: Бахтинське родовище флюориту (відкрите в 1962 р. Е.Я.Жовінським), Великогадоминецке - первинних каолінів, Жванське - фосфоритів, Бруслинівське - бурого вугілля, Слобідське - гранату. Розвідано понад 300 родовищ будівельної сировини, Хмільницьке родовище радонових мінеральних вод, понад 20 родовищ прісних вод.

Найбільший вклад в створення сучасної мінерально-сировинної бази області внесли геологи тресту "Київгеологія" (пізніше "Північукргеолія") і зокрема Побузької геологічної експедиції (партії): Ю.Я.Касян, В.М.Жиліцький, Ю.Я.Новосельцев, гідрогеолог Д.Ф.Мизніков; вінницької партії КГЕ "Укргеолбудм": Н.Н.Гушинець, Г.І.Кирилюк; експедиції "Центргеолнеруд" мінбудматеріалів СРСР; геологічної партії "Укргеолбудм" Украгробуду; Укргеолнерудтресту; Транспроекту; геологічних підрозділів Міжколгосппроекту, Укрколгосппроекту.

На даний час, на території області ведуться роботи по розвідці Немирівського родовища радонових вод, Бронницького - мінеральних, та кількох родовищ столових вод; по пошуках і розвідці родовищ фосфорної сировини, трепелу, облицювального каменю, глин для стінової кераміки, будівельних пісків.

 

До геологічних пам'ятників відносятся найбільш характерні відслонення гірських порід і форми земної поверхні, які мають наукову або естетичну цінність. Це заповідники, заказники, пам'ятники природи державного та місцевого значення, які допомагають зрозуміти геологічну історію території України.

Південно-західна частина Вінницької області розташована на Волино-Подільській плиті. Тут, в каньйоні р.Дністер, і по її притоках відслонюються одні з найдревніших осадових порід. Решта території області знаходиться на українському щиті, де мережею річкових долин розкриваються породи кристалічного фундаменту - граніти, мігматити, гнейси і кристалічні сланці різного складу.

Найбільше пам'ятників, і особливо стратиграфічних, приурочено до виходів верхньопротерозойських відкладів Могилів-Подільської і Волинської серій венда, які являють собою стратотипічні розрізи венда Поділля. Вендські відклади викликають велике зацікавлення в українських і зарубіжних спеціалістів.

Серед пам'ятників, що знаходяться на території області, є стратиграфічні, палеонтологічні, мінералого-петрографічні, геоморфологічні та живописні пам'ятники.

До стратиграфічних пам'ятників відносяться стратотипи ряду світ і окремих верств вендських (верхньопротерозойських) та крейдових (мезозойських) відкладів.

До пам'яток вендського періоду належать стратотипи: нагорянської світи - відслонення чорних аргіллітів калюських верств з конкреціями фосфоритів та аркозових пісковиків з прошарками аргіллітів і алевролітів джуржевських верств біля с.Нагоряни; Яришівської світи - строкатих аргіллітів і алевролітів з прошарками пісковиків в с.Яришів; Грушкінської світи - піщано-глинистих відкладів та аркозових пісковиків на околиці с.Грушки; Бронницьких верств - відслонення світло-коричневих та зеленовато-сірих аргіллітів в с.Бронниця; Бернашівських верств - нашарувань пісковиків та аргіллітів на околиці с.Бернашівки; Лядовських верств - світло-зелених та темно-коричневих аргіллітів в кар'єрі поблизу с.Нижній Ольчедаїв Ломозівських верств - тонко і мілкозернрстих пісковиків поблизу с.Ломозова; Ольчедаївських верств - аркозових гравеліто-пісковиків та конгломератів в с.Вищий Ольчедаїв Могилів-Подільського району; Ямпільських верств - мілкозернистих пісковиків та косо-верствуватих гравелітів в кар'єрі на західній околиці с.Пороги Ямпільського району; а також відслонення протерозойських пісковиків в 3 км південніше с.Озаринці Могилів-Подільського району;

До пам'ятників крейдового періоду належать три відслонення сеноманських відкладів - білих крейдоподібних вапняків у вигляді живописних скель на березі р.Дністер поблизу с.Слядова, Кремінне та Бронниця Могилів-Подільського району.

Палеонтологічним папам'ятником є відслоненя вендських відкладів між селами Липчани і Хоньківці Могилів-Подільського району із залишками одних з найдревніших водоростей - вендотенід, які мають унікальне наукове значення.

Мінералого-петрографічні пам'ятники - це відслонення гранітів бердичівського комплексу на околиці с.Жежелів; чарнокітів в м.Хмільнику; чарнокітів, гнейсів і карбонатних порід ранньопротерозойського віку за 2 км південніше м.Вінниці та пісковиків з галенітовою мінералізацією в с.Воєводчинці.

Геоморфологічними пам'ятниками є печери в с.Нагоряни на березі Дністра та Гайдамацький Яр з численними чудернацькими скелями південніше с.Гамулівка Могилів-Подільського району.

Живописним пам'ятником є скеля Коцюбинського в м.Вінниці, складена гранітоїдами подільського комплексу вік яких сягає 2150 млн.років.

 

Використано кн.: "Геологічні пам'ятники України", Київ, "Наукова думка", 1987.

 

 

Вінниччина, в геоструктурному плані, в основному розташована на південно-західній окраїні українського кристалічного масиву (щита), складеного архей-протерозойськими метаморфічними та магматичними породами, вік яких сягає 1,5 - 3,5 мільярда років. Це, так званий, кристалічний фундамент. І тільки південно-західна окраїна області розташована на Волино-Подільській плиті, де породи фундаменту перекриті відносно потужною товщею осадових відкладів та рідше вулканічних утворень.

На території області породи фундаменту - гнейси, кристалічні сланці, мігматити, граніти та більш специфічні утворення - чарнокіти, ендербіти, дайки габбро-діабазів та інші залягають на незначних глибинах - від безпосередніх виходів на поверхню, переважно на схилах та в долинах річок, до 50-100 м на водорозділах, і лише на Наддністрянщині вони занурюються до глибин в 150-300 м. і більше. Глибина поширення самих кристалічних порід сягає десятків кіломерів. Ці породи перетерпіли кілька етапів метаморфізму та інтенсивних деформацій. Вони часто зм'яті в складки, в окремих зонах інтенсивно роздроблені, пронизані жилами кварцу та зонами мінералізації іншого складу.

В Придністровській частині області на породах фундаменту залягає специфічний проміжний верхньопротерозойський комплекс, складений осадовими (пісковики, глинисті сланці) та вулканічними (базальти, туфи) породами. Вік цих утворень оцінюється приблизно в 600-700 мільйонів років. Вони залягають на глибині до 100-150 м. На водорозділах, а в долинах річок часто виходять безпосередньо на поверхню. Потужніть цієї товщі змінюється від перших метрів на відстані в 30-50 км.північніше Дністра до 100-150 м. неподалік його русла. В цих відкладах іноді теж спостерігаються прояви деформацій, слабкого метаморфізму та різного типу мінералізації.

Майже на всій території області верхня частина кристалічних порід фундаменту в мезозойську еру (100-200 мільйонів років), під впливом вологого та теплого клімату зазнала інтенсивних змін (хімічного звітрювання) з утворенням кори звітрювання, переважно каолінового складу. Потужність каолінових кор, що збереглися, місцями сягає до 100 м.

На породах фундаменту, чи їхніх корах звітрювання, а на Наддністрянщині на утвореннях проміжного верхньопротерозойського комплексу, залягають осадові відклади платформного чохла - вапняки, глини, піски та інші. При цьому, знову ж таки тільки на Наддністрянщині, цей комплекс починається з відкладів крейдового періоду - крейдоподібних вапняків та мергелів, опок, трепелу, глауконітових пісків з фосфоритами, вік яких сягає близько 100 мільйонів років. Сумарна потужність крейдових порід місцями сягає до 30-80 м.

В окремих місцях області в складі платформеного чохла присутні відклади палеогенового періоду (40-60 мільйонів років) - піски, вуглисті глини, місцями з лінзами бурого вугілля.

На всій території Вінниччини поширені відклади неогенового періоду (2-25 мільйонів років) - глини, піски та вапняки в її південо-західній частині. Іх потужності сягають до 30- 50, на півдні до 100 м.

Завершують розріз чохла утворення плейстоценового (четвертинного) періоду (до 2 мільйонів років) - суглинки на плато та схилах, піщано-гравійно-галечникові наноси на Дністровських терасах, піски вздовж інших річок та льодовикові піщано-глинисті відклади в північній половині області. Потужність цих відкладів, поширених більш ніж на 95% площі області, коливається від перших метрів до 10-20, рідше 30 м.

 

 

Досить широка гама різних типів родовищ корисних копалин і проявлень мінералізації на території області обумовлена наявністю тут цілого ряду різновікових комплексів гірських порід та довгим, навіть в планетарному масштабі часу, періодом їх формування. Окремі види корисних копалин, як правило, пов'язні з певними комплексами гірських порід, що утворилися на різних етапах геологічнго розвитку регіону.

До найбільш древніх порід кристалічного фундаменту - гранітів, гнейсів та близьких до них утворень, приурочені родовища і проявлення заліза (Петриківське), апатиту (Троповське), гранату (Слобідське, Іванівське), флогопіту (Лукашівське); будівельних матеріалів: облицювального каменю, сировини для виробництва щебеню; а також проявлення жильного флюориту, міді, рідкісних та радіоактивних елементів, польовошпатової сировини та іншого. З ними пов'язана радонова мінералізація відомих лікувальних вод Хмільника, Немирова та специфіка складу значної частини родовищ столових і питних вод. В цьому ж комплексі порід, не виключено, можуть бути виявлені корінні родовища алмазів, уламки яких знайдені в ряді районів області, та золота - на зразок родовищ виявлених в інших областях. Це найбільш перспективний, як за різноманітністю мінералізації, так і за масштабами поширення, комплекс гірських порід щодо виявлення нових родовищ рудної і нерудної сировини. Разом з цим, у з'вязку з найбільш глибоким заляганям під товщею більш молодих відкладів та практично необмеженою потужністю, він є найменш вивченим.

В наступному за віком комплексі пізньопротерозойських відкладів - пісковиків, глинистих сланців та вулканічних лав і туфів зосереджені родовища флюориту (Бахтинське), мінеральних вод (Бронницьке, Садковецьке), будівельних матеріалів: пісковиків для різноманітних виробів та щебеню (Ямпільське, Озаринецьке); проявлення міді, цинку, фосфоритів.

З мезозойським комплексом кор звітрювання кристалічних порід пов'язані унікальні за запасами та якістю сировини родовища первинних каолінів (Глуховецьке, Великогадоминецьке), а з процесами їх перевідкладення - проявлення бокситів (Великокісницьке).

В товщі відкладів крейдового віку зосереджені знизу догори: родовища фосфоритів (Бернашівське, Жванське); крейдоподібних вапняків і опок для випилювання стінових блоків (Немійське, Іванковецьке), фосфатної крейди та крейди для вапнування грунтів (Бахтинське, Гальжбіївське), високоякісного трепелу (Могилів-Подільське, Шлишковецке). В цих же відкладах формується знаменита вода "Регіна".

Палеогенові відклади містять пласти бурого вугілля (Бруслинівське, Оратівське, Філіопільське родовища).

З неогеновим періодом пов'язано утворення значних покладів різного типу вапняків, які використовуються для розпилювання на стінові блоки (родовища Джуринської, Горячківської групи, Стінянське, Дмитрашківське та інші), виготовлення вапна, в цукровій промисловості (Ізраїлівске, Рівське, Студенівське); будівельного каменю та щебеню (Джугастрянське, Одаївське); вторинних каолінів (Паланківське). Окремі верстви неогенових глин - якісна сировина для виготовлення будівельної кераміки (Вендичанське родовище). Піски використовуються для будівельних цілей (Тиврівське родовище). До вапняків та пісків, що їх підстеляють, приурочені родовища якісних столових та питних вод (води "Шумилівська", "Барчанка", "Княжна").

До найбільш молодих - четвертинних відкладів приурочені родовища торфу (Згарське, Войтівецьке, Рівське) численні родовища цегельної сировини - суглинків - (Південно-Вінницьке, Северинівське, Гайсинське, Погребищенське), будівельних пісків (Вендичанське, Ладижинське), гравію (Цекинівське).

 

Алмази на території області знайдені в пісках балтської світи в Тиврівському районі, в алювії Дністра, в пісках на території Оратівського та деяких інших районів. Це зерна розміром від 0,1 до 1-2 мм принесені древніми потоками з корінних джерел, місце розташування яких досі невідоме. Значна кількість знахідок алмазів та їх мінералів-супутників свідчать про цілком реальну можливість виявлення корінних родовищ.

На сьогодні достовірно відома тільки природа алмазів, що зустічаються неподалік Липовця. Вони утворилися саме тут десятки чи сотні мільйонів років тому, в результаті падіння величезного метеорита. Алмази в метеоритних кратерах відомі і в інших місцях планети. Однак це дуже дрібні кристали, які ще не знайшли промислового застосування.

Окрім цього, в титано-цирконієвих розсипах центральної частини українського щита знайдено десятки тисяч мікрокристалів алмазу розміром від 0,1 до 0,5 мм. В окремих місцях, в тому числі і на Вінниччині, іх вміст настільки високий, що не виключається можливість попутного промислового видобутку цих алмазів при розробці титано-цирконієвих родовищ.

Золото, у вигляді дрібних золотин, на Вінниччині знайдено в алювії Дністра та його приток в районі Могилева-Подільського. Корінне його джерело теж не відоме. Існують дві версії щодо його походження: або воно принесене в давні часи Дністром з Карпат, або вимивалося тут з місцевих порід, що теж досить ймовірно, оскільки саме в цьому районі відомі прояви поліметалічної та іншої мінералізації, яка часто є супутником золота.

Прояви міді, цинку, свинцю відомі поблизу сіл Озаринці, Карпівка Могилів-Подільського району, сіл Вінож, Немерче, Мурованокуриловецького району, в межах Бахтинського родовища флюориту і деяких інших місцях. В окремих випадках, наприклад на Віножському проявленні, вміст поліметалів в пробах сягає промислових масштабів.

На території області відомі також проявлення і точки з аномальним вмістом молібдену, вольфраму, нікелю, кобальту, ртуті та інших металів, а також графіту, рідкоземельних та радіоактивних елементів.

Поклади титану і цирконію відомі на території Оратівського району. Тут зустрічаються піски з високим вмістом ільменіту (титанова руда) та цирконію. Родовища аналогічного типу інтенсивно розробляються на Житомирщині та Дніпропетровщині.

Високоякісна алюмінієва сировина - боксити - виявлена свердловинами поблизу с.Велика Кісниця Ямпільського району. Перші спроби уточнити контури рудних тіл та їх розміри результатів не дали. Окрім цього, в якості потенційної алюмінієвої сировини, ще в 20-30-ті роки розглядалися поклади вторинних каолінів Паланківського родовища (Тульчинський район), які містять понад 38% окису алюмінію. На цьому ж родовищі, тоді ж, було описано "породи близькі до бокситів" та "алуніти".

Залізні руди виявлені свердловинами біля с.Петрик Літинського району та ще в декількох місцях. Однак, в порівнянні з відомими в Україні унікальними родовищами заліза, ці, незначні за обсягом поклади, практично не можуть мати промислового значеня.

 

Дані про алмази приведено з використанням матеріалів М.В.Квасниці, В.І.Павлишина, (1995, 1999).

 

 

В Україні зосереджені великі запаси титанових руд. Найбільші родовища - Іршанське на Житомирщині та Самотканське в Дніпропетровській області - розробляються у великих масштабах. Ці родовища являють собою древні розсипи титанових - ільменіту, рутилу - та інших цінних мінералів, особливо циркону.

Менше за масштабами, Зеленоярське родовище виявлено на початку 60-х років поблизу с.Новоживотів Оратівського району. Воно являє собою три розташованих поряд поклади пісків неогенового віку густо насичених рудними мінералами, серед яких переважають сполуки титану - ільменіт, рутил, лейкоксен і цирконію - циркон. В значній кількості містяться також дистен, силіманіт і ставроліт.

Родовище простягається на відстань понад 10 км. Потужність рудних покладів від 3 до 10 м. Залягають вони на глибинах від 10 до 40 м. під пухкими піскувато-глинистими породами. Місцями, в ярах та балках, вони майже виходять на поверхню.

Вміст рудних мінералів сягає 200 - 500 кг на тонну піску, а їх запаси на родовищі вимірюються сотнями тисяч тонн.

Серед рудних переважають мінерали титану: ільменіт і рутил, концентрати яких містять відповідно понад 30 та близько 60% металу титану. В значній кількості міститься також мінерал циркон, що майже на 50% складений цирконієм. Дистен і силіманіт є цінною сировиною для виготовлення вогнетривких матеріалів, кераміки, силуміну. Прикладом комплексного використання усіх цих компонентів є згадане вище Самотканське родовище, що експлуатується Вільногорським гірничо-металургійним комбінатом.

Ільменітовий концентрат, який одержують при збагаченні іршанських руд реалізується за цінами бизько $120 за тонну, вільногорський цирконовий концентрат - близько $500.

Окрім цього, для титано-цирконієвих розсипів центральної частини Українського щита, в тому числі і для Зеленоярських, характерні численні знахідки мілких кристалів алмазу розміром до 0,5 мм, переважно від 0,1 до 0,25 мм. Очевидно саме це послужило причиною публікації в 1993 р. В "Київських відомостях" та передруку в інших виданнях сенсаційного повідомлення про законсервоване поблизу с.Якимівки (поряд з Новоживотовом) Оратівського району величезне родовище алмазів. Ця інформація надто далека від реальності, оскільки через мілкі розміри і низький вміст ці алмази не мають промислового значення. Хоча, в перспективі, можливість їх похідного вилучення при розробці титано-цирконієвих покладів не виключається.

Родовище потребує довивчення. Попередні розрахунки показують, що кошти вкладені в дорозвідку і освоєння зеленоярських покладів титано-цирконієвих руд окупляться протягом 3 - 5 років.

 

Використано дані В.М.Павлюка, ДРГП "Північгеологія".

 

 

На території області виявлено декілька родовищ бурого вугілля, сумарні запаси яких становлять близько 50 млн.тонн. Ці родовища належать до відомого Дніпровського буровугільного басейну і розташовані на його північно-західній окраїні.

Найбільші і найбільш вивчені Оратівське і Бруслинівське родовища. Оратівське родовище детально розвідане, однак більша його частина знаходиться на території сусідньої Черкаської області.

Бруслинівське родовище розташоване між селами Бруслинів Літинського та Каменногірка і Гущинці Калинівського району. Пласти бурого вугілля залягають на глибині від 20 до 76 м. Приурочені до континентальних палеогенових відкладів бучакської світи. Їх потужність від долей метра до 6 м. І більше. Часто пласти розділені на декілька пропластків. Залягання пластів - горизонтальне. Вугілля перекрите піщано-глинистими породами. Середня потужність пласта в контурі підрахунку запасів - 3,7 м середня глибина залягання - 41 м. Розвідані по категорії с₁ балансові запаси родовища (враховувалися тільки пласти потужністю понад 1,0 м) - понад 16 млн.тонн;

Північно-західніше Бруслинівського родовища, на території Хмільницького району розташовані Філіопільське та Краснопільске родовища з балансовими запасами відповідно понад 4 та близько 3 млн.тонн.

Балабанівське і Краснопілківське родовища, що в Оратівському та Гайсинському районах, менш вивчені.

Буре вугілля з родовищ Вінниччини за складом і умовами залягання близьке до вугілля більшості родовищ Дніпровського буровугільного басейну, багато з яких розробляються відкритим та підземним способами. Зольність вугілля знаходиться в межах 18-30%, теплота згорання на горючу масу - 5000-6000 ккал/кг. Вугілля містить до 10% бітумів і до 20-25% смоли, добре брекетується без зв'язуючих речовин.

Буре вугілля придатне як для енергетичних цілей, так і для переробки методами напівкоксування, гідрогенізації (переробки на рідке паливо і масла), екстрагуваня, а також для одержання ряду цінних хімічних продуктів.

Родовища бурого вугілля Вінниччини, за потужністю вугільних пластів і особливо за запасами палива, поступаються кращим родовищам Дніпровського буровугільного басейну. Однак, для підрахованих запасів на час їх розвідки була попередньо обгрунтована рентабельність їх експлуатації. Відсутність значного інтересу до цих родовищ перш за все пов'язана з наявністю в Україні великих запасів бурого вугілля (близько 3 млрд.тонн) та значної кількості родовищ з кращими показниками.

 

Таблиця 1. Основні параметри родовищ бурого вугілля.

 

* - два пласти середньою потужність по 3,0 м кожен;

** - родовища розташовані на території Вінницької та Черкаської областей.

 

 

Флюорит, чи плавиковий шпат - iндустрiальна сировина багатоцiльового призначення. За хiмiчним складом це- фторид кальцiю CаF₂ (Сa - 51,2%, F -48,8%). Головними споживачами флюоритових концентратiв є чорна та кольорова металургiя, оскiльки їх добавка значно понижує температуру плавлення руд, сприяє текучостi шлакiв, переводу домiшок сiрки i фосфору в шлак. Флюорит використовується також в електролiтичному виробництвi алюмiнiю, хiмiчнiй промисловостi, електронiцi, медицинi, реактивнiй, лазернiй технiцi, радiотехнiцi та iнших (близько 30 ) галузях.

Рiчна потреба України в концентратах (обкатишах) - 122 тис. тонн, в тому числi для металургiї - 107 тис. тонн. Вона покривається виключно за рахунок iмпорту сировини з Китаю, Монголiї, Таджикистану, Забайкалля та Далекого Сходу. Вартiсть флюориту на свiтовому ринку складає вiд $95 (кусковi сорти) до $160 (концентрати кислотних сортiв) за 1 тонну. З врахуванням транспортування до України його вартiсть, практично, подвоюється.

Проблему забезпечення, в першу чергу, чорної металургiї України власним кусковим флюоритом на тривалий час може вирiшити введення в дiю плавиковошпатового пiдприємства на базi Бахтинського родовища флюоритових руд, розташованого в Мурованокуриловецькому районi. На сьогоднi це найбiльше в Українi родовище флюориту з розвiданими запасами руди понад 10 млн.тонн та прогнозними ресурсами близько 100 млн.тонн. Друге розвiдане родовище - Покрово-Киреївське, розташоване на Донеччинi, поступається Бахтинському за запасами в декiлька разiв, однак вiдзначається бiльш багатими рудами та значною їх потужнiстю.

Бахтинські руди, по суті, являють собою середньо-крупнозернистий кварц-польовошпатовий пісковик щільно зцементований тонкозернистим флюоритом. Рудні тіла пластоподiбнi, середньою потужнiстю близько 1 м. Залягають горизонтально серед кварц-польовошпатових пiсковиків, утворюючи переважно два горизонти з вiдстанню мiж ними 0,5-5 м. Глибина залягання в залежностi вiд рельєфу - 40 - 120 м. Вмiст CаF₂ в рудах коливається вiд 11 до 41% i становить в середньому вiд 17,1 до 20,6% для окремих рудних тiл.

Родовище комплексне - крiм флюориту супутними корисними компонентами є кварц та лужний польовий шпат, який застосовується в порцеляново-фаянсовiй, керамiчнiй, електротехнiчнiй, склянiй та iнших галузях промисловостi. Розроблена флотацiйна схема збагачення руд забезпечує одержання високоякiсного флюоритового (марки ФФ-95А), двох польовошпатових (марки ПШП-0,15-3,0 та КПШТМ-0,2-2,0) концентратiв i кварцового продукту (марки Б-100-2 та ПК-95). Флотацiйний флюоритовий концентрат мiстить 1,8% кремнезему, 1,5% кальциту, менше 0,2% сiрки i може використовуватися в чорнiй металургiї, при виробництвi алюмiнiю, в склянiй промисловостi, для виробництва електродiв i зварних флюсiв загального призначеня. Усереднений хімічний склад руди та концентратів приведено в таблиці 2.

Обкатишi, одержанi з флюоритового концентрату Бахтинського родовища, вiдповiдають вимогам дiючих стандартiв до найвищої марки обкатишiв. Лабораторно-технологiчними дослiдженнями пiдтверджено також можливiсть брикетування бахтинського концентрату, що виключає необхiднiсть випалу.

Кварц-польовошпатовi концентрати марок ПШП-0,15-3,0 та КПШТМ-0,2-2,0 мiстять вiдповiдно 12,2-13,7% та 8,35-9,0% лугiв (Na2О+K2О), їх калiєвий модуль (K2О/N2О) становить вiдповiдно 6,6-6,2 та 4,1. Перший з них може використовуватися для виробництва художнього, господарського та електротехнiчного фарфору, другий - у склянiй промисловостi. Кварцовий продукт вiдповiдає вимогам до кварцового пiску для тонкої керамiки та для виробництва скла.

Вихiд концентратiв з руд Бахтинського родовища становить: флюоритового - 19,1%, польовошпатового - 16,7%, кварц-польовошпатового - 5,5%, кварцового - 45,5-50%. Вiдходи складають тiльки близько 7 - 10%.

Таблиця 2. Середній хімічний склад бахтинських руд та концентратів.

 

 

Основнi технiко-економiчнi показники функцiонування пiдприємства по видобутку, збагаченню руди i обгрудкуванню флюоритового концентрату, розрахованi Iнститутом Мiнеральних ресурсiв на основi виконаних на родовищi оцiночних робiт станом на 1989 р. приведені в таблиці 3.

 

Таблиця 3. Попередні техніко-економічні показники освоєння Бахтинського

 

Розрахункова собiвартiсть 1 тонни флюоритового концентрату, на час виконання роботи - 1989 рiк, при умовi реалiзацiї усього набору виготовлюваних продуктiв, становила 83 крб. i була найнижчою в СРСР серед пiдприємств, якi випускали аналогiчну продукцiю.

На родовищі завершуються геологорозвідувальні роботи, розробляєтья техніко-економічне обгрунтування доцільності його освоєння з врахуванням даних останнього етапу геологічної розвідки.

 

Використано матерiали Ю.Я.Новосельцева, Д.С.Гурського, М.I.Лебiдя та iн. (Держкомгеологiї України), Iнституту Мiнеральних ресурсiв.

 

На Вінниччині відомо декілька типів фосфоритової сировини: конкрецiйнi, або "кулястi" фосфорити, що видобувалися ще в минулому столітті, жовнові, зернисті, черепашкові фосфорити, фосфатно-глауконітові руди та фосфатна крейда. Окрім цього, в могилів-подільському районі виявлено прояв апатиту в кристалічних породах, вміст якого в окремих тілах наближається до промислового.

 

 

 

Поблизу с.Тропове Могилів-Подільського району виявлено значних розмірів проявлення вкрапленого апатиту в архейських плагіоклаз-піроксенових кристалосланцях. Група крутопадаючих рудних тіл, потужністю в 30 - 40 м кожне, простежена свердловинами з глибини близько 60 м до 300 м. Вміст Р₂О₅ в тілах коливається в межах 2,0 - 4,2%. Сумарні прогнозні ресурси оцінено в 20 млн.тонн. Проявлення може являти промисловий інтерес тільки за умови виявлення, на невивчених ще площах, руд з дещо вищим вмістом фосфору.

 

 

 

 

Промислове використання подiльських фосфоритiв розпочато в 1870 роцi в приватному браїлiвському маєтку поблизу Жмеринки, де було вирiшено використовувати щорiчно 15000 пудiв фосфоритового борошна. Для розмелювання фосфоритiв використовувалися водянi млини. В 1881 роцi лондонська фiрма "Маркс Дурляхер i К^о" уклала з польським графом Вонсовичем контракт строком на 10 рокiв на поставку фосфоритiв в кiлькостi 600 тисяч пудiв щорiчно. А в 1905-10 роках видобуток фосфоритiв уже становив 1 - 1,4 мiльйона пудiв (17-23 тис.тонн) на рiк. Близько 85% фосфоритiв вивозилося в Польщу, де вони перероблялися на суперфосфат. I тiльки в 1912 роцi, пiсля спорудження у Вiнницi суперфосфатового заводу (сучасний хiмзавод), розпочалася їх переробка на мiсцi.

В цей час використовувалися тiльки, так званi, конкрецiйнi, або "кулястi" фосфорити, якi мають форму куль розмiром 5-25 см. Це досить високоякiсна сировина з вмiстом 34-38% п'ятиокису фосфору, придатна для виготовлення як суперфосфату, так i фосфоритного борошна. Вони видобувалися як вiдкритим способом на схилах рiчкових долин, так i пiдземним - штольнями, а також просто вибиралися з помiж iнших каменiв в руслах рiчок та ярiв. Найбiльше розробок було на територiї сучасної Хмельницької областi в басейнi рiчок Ушицi та Калюсу. На Вінниччині кулясті фосфорити видобувалися штольнями в околицях сіл Бернашівки та Теклівки Могилів-Подільського району.

З 1922 року Вiнницький суперфосфатовий завод щорiчно збiльшував об'єми переробки подiльських фосфоритiв i до 1930 року основнi легкодоступнi поклади виявилися майже вiдпрацьованими, а з 1934 року їх розробка повнiстю зупинилася i завод почав переробляти привознi фосфорити з iнших регiонiв України, Казахстану i навiть Алжиру. Пiсля освоєння великих родовищ апатиту на Кольському пiвостровi завод повнiстю перейшов на переробку росiйського концентрату.

В цiлому, для покладiв "кулястих" фосфоритiв характерна незначна потужнiсть продуктивної верстви - переважно 10 - 30 см, представленої здебiльшого одним - двома шарами конкрецiй. Мiсцями потужнiсть суттєво збiльшується i кількiсть шарiв складає 3 - 4, а в окремих випадках - близько 10. З одного квадратного метра площi штолень, на кращих родовищах, видобували до 1000-1800 кг фосфоритiв.

На даний час невiдпрацьованi залишки запасiв на найбiльш вiдомих родовищах, що розроблялися, складають по 40-80 тис.тонн. На iнших родовищах i перспективних дiлянках вони оцiнюються в межах до 300-500 тис.тонн. Однак продуктивнiсть цих покладiв не перевищує 300 кг на 1 м² площi виробки.

Пошуковими роботами, що проводилися, як правило, вздовж рiчкових долин, нових багатих родовищ кулястих фосфоритiв не виявлено. Цiлком ймовiрно, що такi родовища є на водороздiльних плато, але продуктивний пласт тут залягає на глибині близько 100 м i доступний для розробки тiльки шахтним способом.

Проблеми родовищ "кулястих" фосфоритiв подiлля полягають також в несприятливих для пiдземного видобутку умовах залягання фосфоритоносної верстви - пiд шаром переважно кременистих порiд. Вiдкритий видобуток, в промислових масштабах, практично не реальний, оскiльки фосфорити залягають на глибинi 50 - 120 м i виходять на поверхню тiльки на крутих схилах рiчкових долин. За таких умов рентабельнiсть розробки родовищ "кулястих" фосфоритiв є досить сумнiвною.

В 1954-57 роках геологами Молдавської експедицiї в околицях с.Жван, мурованокуриловецького району було виявлене та оцiнене Жванське родовище змiшаних фосфоритiв. Руди цього родовища окрiм "кулястих" фосфоритiв мiстять велику кiлькiсть значно дрiбнiшого фосфатного матерiалу, так званих жовнових i зернистих фосфоритiв розмiром вiд 0,1-0,5 мм до 2-5 см, а також фосфатоносний глауконiтовий пiсок. При чому на долю "кулястих" фосфоритiв приходиться не бiльше 15% оцiнених запасiв фосфору.

В порiвняннi з родовищами "кулястих" фосфоритiв якiсть жванських руд значно нижча. Вмiст п'ятиокису фосфору в рудах становить вiд 2 до 9%, переважно - 3 - 5%, а в збагачених концентратах - не вище 14 - 16%. Переробка такого концентрату на суперфосфат є не рентабельною через значні перевитрати кислоти. Однак, фосфоритне борошно зі жванського концентрату i навiть, безпосередньо з незбагаченої руди на кислих подiльських грунтах за єфективнiстю дiї не поступається суперфосфату. Це пiдтверджено польовими дослiдами, проведеними рядом науково-дослiдницьких установ на основних сiльськогосподарських культурах - цукрових буряках, картоплi, озимiй пшеницi, вiвсi, гречцi, просi, кукурудзi. В такому борошнi окрiм фосфоритової складової мiститься близько 30 - 40% мiнералу глауконiту, який в свою чергу мiстить 6-7% окису калiю i, в значнiй мiрi, є калiйним добривом. Глауконiт сприяє також iнтенсивному розвитку азотоутворюючих бактерiй i поповненню грунту азотом. Глауконітові піски використовуються як природне добриво-меліорант в європейських країнах, наприклад в Швейцарії. Недавно видобуток і реалізацію глауконіту розпочато в сусідній Хмельницькій області.

Жванськi руди, як i "кулястi" фосфорити, залягають на значнiй глибинi i виходять на поверхню тiльки на схилах долин. Їх видобуток можливий тiльки пiдземним способом - штольнями. Однак потужнiсть рудного шару значно бiльша - переважно 0,9 - 1,5 м. Продуктивний шар складений вiдносно рихлим пiскуватим матерiалом i перекритий, за виключенням крайньої пiвденної частини родовища, стiйкою крейдоподiбною породою. Це дозволяє застосувати для їх видобутку високопродуктивнi прохiдницькi комбайни, чи навiть очиснi комплекси,якi використовуються при видобутку вугiлля. Крейдова покрiвля дозволяє, при необхiдностi, збiльшувати висоту виробок i не потребує значних витрат на крiплення.

Оцiненi запаси тiльки пiвнiчної дiлянки родовища, в перерахунку на збагачений концентрат з вмiстом 16% п'ятиокису фосфору, складають 5376 тис.тонн. Однак, у зв'язку з тим, що за технiко-економiчними показниками, розрахованими в 60-тi роки, родовище поступалося вiдомим кращим родовищам України та дiючим в росiї рудникам, воно було вiднесене до розряду "потенцiйно промислових". (табл.4).

Новими технiко-економiчними розрахунками, виконаними в 90-ті роки з врахуванням сучасних умов, обгрунтовано доцiльнiсть освоєння родовища, високу рентабельнiсть виробництва (понад 30%) та короткий термiн окупностi капiталовкладеннь (близько 3-х рокiв). При цьому потужнiсть пiдприємства передбачається на рiвнi 150 тис.тонн фосфоритного борошна на рiк, а необхiднi капiталовкладення складають близько 10 млн.грн.

 

Примiтка: вартiсть 1 тонно-процента (тн-%) Р₂О₅ на дiючих пiдприємствах Росiї (на 1962 р.) - Полпiнський рудник - 0,55 крб, Щигрiвський рудник - 0,68 крб.

 

Жванське родовище простягається бiльш нiж на 10 км, склад i потужнiсть продуктивного шару досить мiнливi, умови його залягання вивченi не достатньо, родовище потребує детальної розвiдки, на що потрiбнi певнi кошти i час. Технiко-економiчнi розрахунки, як 60-х так, i 90-х рокiв, базуються на невисоких середнiх показниках по найбiльш вивченiй пiвнiчнiй дiлянцi родовища. Разом з цим, на родовищi вiдомi виходи рудного пласта iз значно бiльш високими показниками. При бiльш детальному вивченнi можливе видiлення окремих дiлянок із значно кращими параметрами та запасами близько 2-3 млн.тонн руди.

На думку автора, найбiльш доцiльним, на даний час, є органiзацiя на родовищi невеликого дослiдно-промислового виробництва фосфоритно-глауконiтового борошна з найбiльш багатих вiдмiн руд без їх додаткового збагачення. В 50-тi роки при пошукових роботах на родовищi пройдено десятки штолень, об'єми видобутої тiльки за ради вивчення руди складають сотнi тонн. При цьому виявлено окремi мiсця з багатими рудами (6-9% п'ятиокису фосфору) при значнiй потужностi шару (1 - 1,5 м) в сприятливих для видобутку умовах. (табл.5).

Борошно, виготовлене з таких руд, шляхом їх розмелювання без збагачення та будь-якої іншої обробки, успiшно пройшло випробування на полях.

Органiзацiя пiдземного видобутку фосфатних руд в невеликих об'ємах не є надто складною i не потребує значних капiталовкладень. Для видобутку руди може бути використаний невеликий прохiдницький комбайн, призначений для пiдготовчих робiт на вугiльних шахтах. За допомогою такого комбайна декiлька рокiв тому в одному iз колгоспiв Ямпiльщини, з метою подальшого видобутку будiвельного каменю, за короткий час в крейдоподiбних породах пройдено штольню довжиною близько 200 м. і видобуто близько 4000 тонн породи. Умови розробки фосфатних руд в центральнiй та пiвнiчнiй частинi родовища спiвставимi з умовами розробки вапняка-черепашника, видобуток блокiв з якого пiдземним способом веде бiльше 10-ти КСП та дрiбних кооперативiв на Вiнниччинi. Можливiсть замiни камнепильної машини прохiдницьким комбайном значно пiдвищить продуктивнiсть працi, повнiстю механiзує вантажнi роботи i знизить собiвартiвсть видобутої сировини. Проста i дешева технологiя крiплення в необхiдних мiсцях мякої вапнякової покрiвлi виробок вiдпрацьована на рядi пiдприємств областi. Для виготовлення борошна, на перших порах, можна задiяти цех по виробництву вапнякового борошна тонкого пололу, що простоює неподалiк в сулятицькому кар'єроуправлiннi обласного об'єднання "Родючiсть".

 

 

* - Використано матерiали Д.А.Лаврова, 1968 р. (по Пiвнiчнiй дiлянцi данi по свердловинах не враховано).

 

 

Для органiзацiї невеликого виробництва (до 20-30 тис.тонн борошна на рiк) необхiдно проведення незначних обсягiв геологорозвiдувальних i проектно-вишукувальних робiт, придбання, чи аренда невеликого прохiдницького комбайна, бункера-перевантажувача, вагонеток, шахтного електровоза та деякого iншого обладнання, пiдведення до штольнi лiнiї електропередач, влаштування пiд'їздної дороги та проммайданчика. Надалi пiдприємство може розширюватися за рахунок введення в дiю нових штолень, помольного цеху та, при доцiльностi, цеху збагачення руд.

Фосфатно-глауконiтовi руди, близькi за складом до жванських, в сприятливих для пiдземного видобутку умовах, вiдомi також в околицях сiл Дзигiвки, Русави та Порогiв Ямпiльського району. Однак, на цiй територiї вони майже не вивчалися.

 

 

 

Понад двi третини грунтiв Вiнниччини представленi опiдзоленими чорноземами, сiрими лiсовими та дерново-пiдзолистими грунтами з пiдвищеною кислотнiстю. На таких грунтах окрiм штучних фосфорних добрив, наприклад суперфосфату, практично з такою ж ефективнiстю можна використовувати фосфоритне борошно - продукт розмелювання окремих вiдмiн природних фосфоритiв. Окрiм того, цi грунти потребують обов'язкового вапнування, що є не менш важливим, нiж внесення добрив.

В пiвденiй частинi областi наявнi значнi поклади крейди, чи точнiше крейдоподiбних порiд, окремi верстви яких мiстять вiд 2 до 5% п'ятиокису фосфору (Р₂О₅) та 76 - 85% карбонату кальцiю (СаСО₃₎ /табл. 6/. Такi руди не потребують збагачення, чи хiмiчної переробки, оскiльки при їх розмелюваннi практично утворюється сумiш двох необхiдних для переважної бiльшостi мiсцевих грунтiв компонентiв - фосфоритного та крейдяного (вапнякового) борошна. Фосфоритна складова такого борошна вiдзначається дуже високим ступенем розчинностi - вмiст цитратно-розчинної форми Р₂О₅ складає понад 55-60%, що у 1,5-2 рази вище, нiж у фосфоритах Пiдмосков'я та Брянщини, борошно з яких ранiше постачалося в Україну. Його вапнякова складова - крейдяне борошно - теж, як вiдомо, дiє ефективнiше, нiж борошно з досить щiльних вапнякiв, що розробляються на Вiнниччинi. Спiввiдношення мiж вмiстом Р₂О₅ та СаСО₃ в фосфатнiй крейдi коливається на рiвнi потреби у цих компонентах мiсцевих грунтiв.

 

Матерiали автора, з використанням результатiв хiмiчних аналiзiв лабораторiй ДГП "Пiвнiчукргеологiя".

 

Можливiсть ефективного використання фосфоритно-крейдяного борошна з мiсцевої фосфатної крейди на типових для Подiлля грунтах пiдтверджена лабораторними, польовими дослiдами та виробничими випробуваннями, що проводилися в рiзнi часи, на рiзних сiльськогосподарських культурах. Зокрема, польовими дослiдами проведеними Iнститутом цукрових бурякiв ААН України пiдтверджено, що фосфоритно-крейдяне борошно, одержане шляхом простого подрiбнення фосфатної крейди одного з родовищ Вiнниччини, при разовому внесеннi за ефективнiстю дiї на урожай цукрових бурякiв i їх цукристiсть не поступається сумарнiй дiї штучних фосфорних добрив - суперфосфату чи амофосу та традицiйних мелiорантiв - вапнякового борошна чи дефекату. Випробування проводилися на типових для Вiнниччини сiроземах та опiдзолених чорноземах.

Дослiдженнями iнших провiдних науково-дослiдницьких закладiв доведено, що борошно з родовищ фосфатної крейди Подiлля, на мiсцевих грунтах, за ефективнiстю дiї на урожайнiсть не поступається суперфосфату, чи уже зарубiжному на сьогоднi, фосфоритному борошну при внесеннi пiд цукровi та кормовi буряки, озиму пшеницю, ячмiнь, жито, картоплю, багаторiчнi трави.

Практично в усiх дослiдах, де вивчалися якiснi показники продукцiї, спостерiгалося їх покращення, часом досить значне. Так, наприклад, в картоплi, вирощенiй з використанням такого борошна, вмiст крохмалю та вiтамiну с вищий вiдповiдно на 22 та 20%, а нiтратiв - нижчий в пiвтора раза в порiвняннi з картоплею, вирощеною з використанням суперфосфату.

Для досягнення однакової урожайностi фосфоритно-крейдяне борошно рекомендується вносити в кiлькостi, еквiвалентнiй однiй, а частiше - пiвтора-двом дозам дiючої речовини (р₂о₅), розрахованим для штучних добрив. Так, для забезпечення ефекту рiвного внесенню 60 - 120 кг/га Р₂О₅ (0,3-0,6 тонни суперфосфату), необхiдно внести 3 - 8 тонн фосфоритно- крейдяного борошна з вмiстом 3% Р₂О₅. Однак, на вiдмiну вiд швидкорозчинних штучних добрив, внесене один раз борошно ефективно дiє на протязi не менше двох-трьох рокiв, не потребуючи повторного внесення. Такi об'єми внесення цiлком спiвпадають з об'ємами внесення вапнякових мелiорантiв - в середньому 5-6 тонн/га. Один раз на декiлька рокiв.

Таким чином, замiна суперфосфату фосфоритно-крейдяним борошном потребує збiльшення об'ємiв перевезень приблизно в 5 разiв. Однак вiдстанi транспортування сировини зменшуються вiд 2000-3000 км (Кольський пiвострiв, африканськi родовища) до 100 км. Окрiм цього, близько 90% маси фосфоритно-крейдяного борошна складає ефективний вапняковий мелiорант (крейда), транспортування та внесення якого необхiдне в будь-якому випадку.

Поклади фосфатної крейди у вiнницькому Приднiстров'ї залягають в сприятливих для видобутку умовах. В окремих мiсцях вони навiть розробляються разом з iншими крейдоподiбними породами як мiсцевий будiвельний матерiал. В областi наявний досвiд видобутку таких порiд, як вiдкритим, так i пiдземним способом - штольнями, в тому числi з використанням вуглевидобувного комбайна в комплексi з колгоспним автосамоскидом. Переробка крейдоподiбної породи на борошно, простiша i менш енергоємка, нiж значно мiцнiших вапнякiв, що використовуються для цих цiлей. Розрахункова собiвартiсть тонни фосфоритно-крейдяного борошна, в залежностi вiд умов видобутку сировини, складає вiд $2-3 до $5-7. Вартiсть тiльки дiючої фосфорної речовини, що мiститься в 1 тоннi борошна з вмiстом 3% Р₂О₅, при нинiшнiх цiнах в Українi на фосфорнi добрива - не менше $15, вапнякової - ще $2-3.

Процес виробництва та використання фосфоритно-крейдяного борошна є досить екологiчно чистим, оскiльки не передбачає хiмiчної чи термiчної обробки сировини. Фосфоритне борошно, на вiдмiну вiд хiмiчних добрив, практично не вимивається з грунту i не забруднює поверхневi та пiдземнi води.

Досвiд використання такого типу борошна є у високорозвинутих в сiльськогосподарському вiдношеннi європейських країнах, наприклад Францiї, так i в далекосхiдному регiонi Росiї.

 

 

 

Каолін - біла глиниста порода складена мінералом каолінітом, що утворюється в певних умовах за рахунок гранітів та інших кристалічніх порід. Розрізняють первинні каоліни, що залягають безпосередньо на місці їх утворення і вторинні - перевідкладені водяними потоками.

Первинні каоліни, окрім власне мінералу каолініту, в значній кількості (від 30 до 60%) містять інші мінерали материнських порід, переважно кварц.

Вторинні каоліни - це збагачені природним способом в процесі перемивання первинні каоліни. Вони складені майже одним каолінітом, більш тонкодисперсні однак, на відміну від первинних, для них часто характерний більш високий вміст шкідливих компонентів, зокрема заліза, нижчі показники білизни. Вторинні каоліни з домішками інших глинистих мінералів називають вогнетривкими глинами.

Первинні каоліни після збагачення використовують переважно як наповнювачі при виробництві паперу, гуми, пластмас, іншої продукції, в меншій мірі в керамічній промисловості. Вторинні каоліни використовують без збагачення для виготовлення вогнетривких матеріалів, різноманітної кераміки, фаянсу і фарфору.

 

 

В пiвнiчнiй частинi областi розташований, так званий, Глухiвецько - Турбiвський каолiновий район, в межах якого знаходяться: Великогадоминецьке, Глухiвецьке, Жежелiвське, Турбiвське, Чубинське, Гурінське, Туча-Миколаївське та iншi родовища, в яких зосереджено близько половини розвіданих запасiв первинних каолiнiв України.

Державним балансом запасів корисних копалин на території області враховано 4 родовища: Глуховецьке, Турбівське, Жежелівське і Великогадоминецьке. Характеристика родовищ приведена в таблицях 7, 8.

Попередньо оцінено запаси каолінів Чубинського (770 млн.тонн), Гурінського (180 млн.тонн) та Туча-Миколаївського родовищ. Вони займають значні площі і детально не вивчені. Якість сировини та умови її залягання в різних місцях різні.

В Тиврівському районі попередньо розвідане родовище каолінів із запасами близько 2 млн.тонн. Каоліни відзначаються досить високою білизною та хорошими керамічними властивостями. Умови видобутку сприятливі.

В Козятинському, Калинівському, Липовецькому, Іллінецькму, Оратівському, Вінницькому, Тиврівському, Немирівському, Гайсинському, Бершадському та деяких інших районах вивчені прояви первинних каолінів (переважно по одній чи декількох свердловинах або кустарних кар'єрах). Окремі - досить високої якості.

Глуховецьке родовище первинних каолінів розробляється з 1901 року. В 70-ті на початку 80-х років на родовищі щорічно видобувалося до 1050-1200 тис.тонн каоліну- сирцю, з якого вироблялося 450-600 тис.тонн збагаченого каоліну, а також близько 200 тис.тонн збагаченого кварцевого піску. Глуховецький та Просянівський (Діпропетровська область) гірничо-збагачувальні комбінати забезпечували потреби в збагаченому каоліні більшості підприємтв паперової та фарфоро-фаянсової промисловості СРСР, частина продукції експортувалася в країни соціалітичного табору. Збагачений глуховецький каолін використовувався в основному в паперовій (81%), керамічній (10%), та парфюмерній (7%) промисловості.

Остання рекострукція основного цеху - мокрого збагачення каоліну на Глуховецькому комбінаті проведена в 1963 році. Підприємство випускає каолін мокрого збагачення марок КН-74, КН-77, КН-80 та КС-1 і сухого збагачення - П-2 (білизна 77%), хоча 55% сировини дозволяє виготовляти концентрати марок КН-80 - та КН-84, а понад 35% - марок КН-82 і КН-84. Однак виробництво більш високих марок потребує використання більш сучасних технологій та обладнання. У зв'язку з виробничими проблемами та втратою ринків збуту продуктивність Глуховецького комбінату знизилася до 100 тис.тонн і менше збагаченого каоліну на рік.

Турбівський каоліновий завод, який випускав концентрат ще нижчої якості, останні 5 років взагалі не працює.

 

Примітка: запаси приведено станом на 1.01.1998 р.

 

Таблиця 8. Хiмiчний склад каолiнiв (сировини і концентратів).

 

Унiкальне за запасами i якiстю каолiну Великогадоминецьке родовище розташоване на територiї Козятинського району Вiнницької i Бердичiвського району Житомирської областi. На Житомирську частину родовища із запасами близько 2,5 млн. Тонн видана ліцензія на її експлуатацію. Вінницька частина родовища, в якій зосереджено близько 70% запасів, більш доступна для видобутку (значно менша потужність розкривних порід), однак вона менш детально розвідана. Тут, при певній деталізації, можливий вибір окремих ділянок з запасами до 5-10 млн.тонн на малоцінних схилових землях, де каолін виходить майже на поверхню.

Каолiновий концентрат з цього родовища вiдзначається високою бiлизною: 80 - 84 i навiть 88 - 90% по лейкометру. Понад 80% запасiв сировини вiдповiдає вимогам, якi пред'являють до вищих сортiв каолiну для паперової промисловостi. Характерна також висока природна дисперснiсть каолiнового концентрату.

Каоліни Жежелівського родовища за якісними показниками наближаються до Великогадоминецьких, але в цілому дещо поступаються їм. На розробку родовища видана ліцензія ЗАТ "Жежелівський каолін". На даний час каолін не видобувається.

Висока бiлизна i дисперснiсть каолiнового концентрату з родовищ Вінниччини визначають основнi напрямки його використання: для наповнення i покриття вищих сортiв паперу, а також як наповнювач бiлої i кольорової гуми. Встановлена придатнiсть його для виробництва радiотехнiчних виробiв, ультрамарину, електротехнiчного силумiну, недротяних резисторiв. У зв'язку з низькою механiчною мiцнiстю, у виробах тонкої i електрокерамiки каолiн може використовуватися, в основному, як добавка (20-50%) до бiльш мiцного, наприклад, просянiвського каолiну.

Комплекс дослiджень, виконаних недавно французськими, українськими лабораторiями та Гренобльським паперовим центром для визначення бiлизни, абразивностi, реологiї, кристалографiї, гранулометричного розподiлу часток каолiну пiдтвердив, що концентрати з первинного каолiну Великогадоминецького родовища не поступаються перед кращими всесвiтньо вiдомими марками каолiнiв для крейдування паперу, якi виробляють компанiї "Iнглiш Чайна Клейз" (IЧК), Англiя та "Джорджiя Каолiн" (ДК), США.

Об'єм мiжнародної торгiвлi каолiном складає приблизно 6 млн.тонн на рiк, з них 50-60% припадає на торгiвлю каолiном для виробництва паперу. Домiнують на свiтовому ринку каолiнiв два вищезгаданi виробники - ІЧК та ДК. Захiдно-європейський ринок за останнi роки поглинав щорiчно близько 1,5 млн.тонн каолiну для крейдування паперу. При цьому щорiчно потреба в каолiнах для виробництва паперу зростає на 3,5%, а цiни - на 2%. На цьому фонi спостерiгається скорочення частки ринку IЧК через виснаження запасів та ускладнення умов експлуатацiї родовища Сент Остел (Англiя) і збільшення імпорту із США та Бразилії. Цiни при цьому стабiлiзувалися на рiвнi $150-180 за тонну i є мiнiмально прийнятними для американських i бразильських експортерiв. Попит на каолiн для крейдування особливо високоякiсних сортiв паперу задовольняється лише на 70%. В результатi цiни на кращi сорти каолiну такого призначення, в окремих випадках, сягають $400-450 за тонну. На думку експертiв, у найближчi роки цiна на каолiн зростатиме на 3-5% щорiчно. На цьому фонi прихiд на європейський ринок нового європейського виробника, близького географiчно, з продуктом конкурентноспроможним перед американським, прогнозується як вельми сприятливий.

Україна, з найбiльшими запасами каолiнiв серед країн СНД (70% запасiв i 80% видобутку), через вiдсутность пiдприємств з сучасною технологiєю збагачення сировини, продає каолiни за середньою цiною $40. За умови будiвництва сучасного збагачувального комбiнату на базi, наприклад, Великогадоминецького, Глуховецького чи Жежелівського родовища, iснує реальна можливiсть отримувати від експорту збагачених каолінів $150-180 за тонну.

 

Використано матерiали Л.С.Сонкiна, Д.С.Гурського (Держкомгеологiї України), Жана Роше (Францiя).

 

 

 

Не зважаючи на значне поширення первинних каолінів, розвідані запаси вторинних каолінів на території області вкрай обмежені.

Родовища вторинних каолінів та близьких до них за складом вогнетривких глин інтенсивно експлуатуються в Донецькій, Запорізькій, Черкаській, Кіровоградській областях. Розробляються пласти потужність близько 3 - 5 м на глибинах до 30 м. Якісна сировина користується значним попитом і без будь-якої преробки реалізується за цінами $30 -50 за тонну.

На Вінниччині відомі поклади вториних каолінів поблизу сіл Миколаївки, Тучі, Черепашинець, Красненького, Вороновиці, м.Калинівки та інших. Однак вони дуже мало вивчені.

Не вивченим і майже невідомим до цього часу залишається родовище вторинних каолінів розташоване між селами Паланка і Вапнярка Томашпільського району. Каоліни видобувалися тут з давніх часів і до 80-х років нинішнього століття. Саме з цими копальнями пов'язана назва села "Вапнярка", а пізніше і розташованого неподалік містечка та залізничної станції. Адже вторинний каолін, що використовувався для побілки, тут і досі називають вапном.

Каолін в околицях Вапнярок і Паланки видобувався на ділянці довжиною близько 5 км. Підземним способом - невеличкими шахтами глибиною 15 - 35 м. Через відсутність будь-якої механізації такий спосіб видобутку виявився більш посильним ніж розкриття кар'єром. Загальний обсяг видобутої сировини, судячи по об'ємах просадок та провалів над шахтами - не менше 200-300 тис.тонн. Ще в 60-ті роки місцевим колгоспом тут видобувалося до 9 тонн каоліну на день.

В 20-30-х роках діючі шахти було обстежено, а родовище описано під назвою "Паланківське". При цьому охарактеризовано п'ять відмін каолінів серед яких: "сніжно-білій пухкий" та "синювато-білий щільний", що є чи не найбільш поширеним. Потужність каолінів в окремих шахтах перевищувала 20 м, в тому числі білого з синюватим відінком - 16 м. Глибина залягання - від безпосередніх виходів на поверхню до 15 м. Запаси на одній з ділянок, що розроблялася, було підраховано в кількості 196 тис.тонн. Хімічний склад двох відмін каолінів приведено в таблиці 9.

На думку автора, який обстежив родовище в 1988 р., його будова досить складна, однак на окремих ділянках є реальна можливість видобувати вторинні каоліни при глибині залягання від 3 до 15 м і потужності продуктивного шару близько 10 м. При цьому ресурси каоліну на одній з ділянок можна оцінити в декілька мільйонів тонн.

 

Таблиця 9. Хiмiчний склад вторинних каолінів Паланківського родовища.

 

(за даними С.В.Потапенко, М.І.Ожогова, 1940; 1 - каолін сніжно-білий, 2 - світло-сірий)

 

Серед інших відомих проявів заслуговують уваги поклади вторинних каолінів поблизу смт.Вороновиці, де каоліни з вмістом піскуватої фракції 3-5% залягають на значній площі на глибині 2-10 м. при потужності пласта 5-6 м; м.Калинівки, де вони виявлені на глибині 2-3 м. при потужності близько 13 м; с.Черепашинець - на глибині 7-13 м. при потужності 6-9 м. Хімічний склад та білизна каолінів не вивчені, запаси не підраховувалися.

 

 

Найкращi рiдкiснi вiдмiни мiнералу гранату вiдомi як дорогоцiнне камiння. В промисловостi вiн використовується також в якостi абразивної сировини. Свiтове виробництво гранатових концентратiв - близько 300 тис.тонн на рiк. Воно зосереджене в США, Австралiї i, частково, в Iндiї. Потреба тiльки захiдноєвропейських країн складає понад 30 тис.тонн на рiк.

На Вiнниччинi, в Калинiвському, районi розташоване єдине в Українi детально розвiдане Слобiдське родовище гранату.* Розвiданi запаси мiнералу складають 673 тис.тонн при середньому вмiстi в породi (гранiтi) - 15,18%. Неподалiк Слобiдського родовища, в цьому ж районi, для виробництва щебеню розробляється Iванiвське родовище гранiту. Проведеною недавно дорозвiдкою встановлено, що середнiй вмiст гранату на родовищi становить близько 27%, а його запаси - понад 25 млн.тонн (в США гранат видобувають при вмiстi в породі понад 8-10%).

Гранати Слобiдського та Iванiвського родовищ пiроп-альмандиновi, однорiднi, характеризуються таким складом - альмандин - 61%, пiроп - 31%, гроссуляр - 7%, спессартин - 1%. Мiкротвердiсть гранатiв - 1400 - 1500 кг/мм², повна абразивна здатнiсть вiдносно монокорунду - 45-52%, початкова - 81-87%. На Iванiвському родовищi гранат присутнiй переважно в зернах розмiром 2-5 мм, а вмiщуючi гранiти складенi польовим шпатом i кварцом з незначною домiшкою iнших мiнералiв, що спрощує вилучення гранатового концентрату та дозволяє бiльшу частину вiдходiв, пiсля збагачення, використати в якостi кварц-польовошпатового концентрату для скляної промисловостi.

Технологiчними випробуваннями на вiтчизняних та зарубiжних пiдприємствах встановлено, що iванiвський гранатовий концентрат за якiстю не поступається зарубiжним аналогам.

При роботi Iванiвського щебзаводу на повну потужнiсть (1,2 млн. тонн на рiк) тiльки з вiдходiв (вiдсiву фракції 0-5 мм) можливе вилучення понад 50 тис.тонн гранатового концентрату.

Середня цiна 1 тонни гранатового концентрату, який європейськi країни завозять iз США та Австралiї - $195. Вiдсiв дроблення Iванiвського кар'єру, з вмiстом 27% гранату, реалiзується по цiнi близько $2 за тонну.

На даний час вирішується питання будівництва лінії по вилученню гранатового концентрату з граніту Іванівського родовища із залученням близько $5 млн. іноземних інестицій.

Окрім Слобідського та Іванівського родовищ, високий вміст гранату характерний для гранітів Соломирського, Демидівського, Писарівського та деяких інших родовищ, які розробляються на щебінь.

Північніше та західніше Вінниці відомі значні поклади пісків з підвищеним вмістом гранату. При перемиванні таких пісків можна отримувати якісний пісок для бетонів та попутно вилучати гранатовий концентрат.

Близько 3% гранату міститься у піскуватих відходах накопичених на Турбівському каоліновому заводі. Ці відходи, після їх перемивання з вилученням гранату та монациту, також можуть бути використані в якості будівельного піску.

 

* Окрiм Слобiдського родовища, на Кiровоградщинi оцiненi попутнi запаси гранату в розкривних породах (гнейсах) Завалiвського родовища графiту в об'ємi 1,66 млн.тонн при середньому вмiстi 15,8%.

 

Використано матеріали А.Д.Лаврова, (Держкомгеології України).

 

 

Опал - твердий природний гiдрогель оксиду кремнiю, близький до кварцу, вiд якого вiдрiзняєтья наявнiстю води (вмiст її може сягати 30%) та внутрiшньою будовою, яка разом з водою обумовлює художньо-декоративнi якостi мiнералу. Як коштовний камiнь використовують благороднi опали, яким притаманний ефект гри кольорiв - опалесценцiя.

В Українi опал в промислових масштабах не видобувається, хоча вiдомо, що його обробляли для ювелiрних виробiв ще в часи Київської Русi.

Одним з найбiльш вивчених та найбiльш перспективних в Українi є Талалаївське родовище в Погребищенському районi. Тут серед своєрiдних порiд - пелiканiтiв, виявленi опалоноснi жили потужнiстю вiд 3-5 до 10 см, з вмiстом опалу вiд 10-30 до 35-40%. Середній вихiд опалу з 1 м³ породи оцiнено в 1,4 кг.

Опал представлений кiлькома вiдмiнами. Найбiльш цiнним для ювелiрної промисловостi є голубий опалесцируючий опал, що класифiкується як благородний, а також трiщинуватi вiдмiни буровато-жовтого. Поширений на родовищi молочно-бiлий опал, хоча i досить своєрiдний та гарний, настiльки крихкий, що не витримує обробки.

Зразки талалаївського опалу та експериментальнi ювелiрнi вироби з нього в свiй час були високо оцiненi науково-дослідним інститутом Ювелiрпрому СРСР та Укрювелiрторгом. Рекомендовано продовжити роботи по вивченню i освоєнню Талалаївського та ще двох, розташованих неподалiк, родовищ.

Поклади опалу залягають на незначних глибинах - вiд 1-2 до 20-30 м. Породи, що вмiщують його - пелiканiти - за мiцнiстю в 3 - 5 разiв поступаються гранiтам, що значно спрощує їх розробку. В значних кількостях опал міститься також в пухких піскувато-глинистих породах та жорстві.

На жаль, з кiнця 70-х рокiв роботи на родовищi не проводилися. Вмiст та запаси найбiльш цiнних вiдмiн опалу не встановленi.

Окрім Талалаївського родовища відомо ще ряд перспективних ділянок в цьому районі та поблизу с.глухівці.

Родовища опалiв розробляються у кiлькох країнах. Унiкальними вважаються родовища Австралiї, якi дають 80 - 95% свiтового видобутку опалу. Щорiчно тут видобувається та реалiзовується опалу на суму близько 40 млн. Долларiв.

Австралiйськi опали непрозорi, часом практично чорнi. Вони досить оригiнальнi i високо цiняться, але не можуть складати суттєву конкуренцiю водянисто-прозорим українським опалам, якi гармонiйно доповнюють природну гаму кольорiв цього каменю.

Вартiсть 1 кг. неблагородних вiдмiн опалу, в залежностi вiд розмiру уламкiв та якостi сировини, коливається в межах вiд 30-100 до 300-500 доларiв. Вартiсть звичайного благородного опалу складає декiлька сотень доларiв за 1 карат (0,2 г), що на два порядки перевищує цiну на золото, а найкращi каменi вагою понад 10 карат реалiзуються за цiною до 7200 доларiв за 1 карат.

 

Використано матерiали I.Ф.Муштенко, I.В.Шепеля (Держкомгеологiї України); Н.Н.Рундквiста (Мiнгео СРСР); В.I.Павлишина (Iнститут геохiмiї, мiнералогiї та рудоутворення НАН України), та данi Державного геологiчного центру при Мiнiстерствi фiнансiв України про цiни на коштовне камiння.

 

 

Пеліканіти - досить рідкісні і специфічні породи. Вони, як і каоліни, утворилися за рахунок розкладу кристалічних порід - переважно гранітоїдів бердичівського комплексу. У них, як і в первинних каолінах, цілком збереглися зерна кварцу, а польові шпати замістилися каолінітом. Але, на відміну від каолінів, каолініт в пеліканітах інтенсивно просочений кремнеземом, за складом близьким до опалу. Кремнистий цемент надає породі міцності каменю, а каолін обумовлює її білизну.

За хімічним складом пеліканіти теж близькі до первинних каолінів. Відрізняються дещо меншим вмістом Al₂O₃ (переважно 15 - 16%), підвищеним вмістом SiO₂ та K₂O (близько 1, іноді до 5%), також Fе₂O₃ (переважно 1,4 - 2,5%, хоча зустрічаються проби з вмістом 0,2 - 0,4%).

Наявність в пеліканітах окрім каолініту активної форми кремнезему обумовлюють специфіні властивості сировини. Встановлена можливість одержання з пеліканітів низькотемпературного швидкотвердіючого склолітового цементу, що переважає за своїми властивостями аналогічні цементи з діатомітів і трепелів. Такі цементи використовуються для просочування деревини, покриття пористих теплоізоляційних матеріалів, у виробництві теплоізоляційних матеріалів, а також для одержання білої і кольорової плитки з мілкозернистого фарфороподібного цементу.

Часто з пеліканітами пов'язані прояви опалу. Ресурси пеліканітів в східній частині області, по окремих ділянках, оцінюються орієнтовно в 1 - 10 млн.м³ на кожній ділянці. При цьому прогнозні ресурси тільки ювелірних відмін опалів в пеліканітах по кожній з цих ділянок оцінюються орієнтовно в 1 - 10 тонн.

Крім цього, пеліканіти іноді використовуються як будівельний матеріал. Вони набагато легше, ніж граніти, піддаються обробці і відзначаються значно кращими теплоізоляційними властивостями. За фізико-механічними показниками пеліканіти близькі до вапняків середньої щільності (об'ємна маса 2,0 - 2,2 г/см³, пористість 13 - 25%, межа міцності при стисканні 350 - 700 кг/см³) і придатні для будівництва не тільки господарських, а і житлових приміщень. До того ж вони відрізняються оригінальним білим кольоором. Окремі їх відміни можуть навіть розглядатися як декоративний, а іноді і виробний камінь. Таке комплексне використання може значно підвищити рентабельність експлуатації опал-пеліканітових родовищ.

Прояви пеліканітів відомі в Погребищенському районі поблизу сіл Талалаї, Ширмівка, Станилівка, Андрушівка; Козятинському - в околицях Глухівців, Хмільницькому та деяких інших районах. Вперше проведені у 80-х роках пошуково-оціночні роботи на пеліканітову сировину в Хмільницькому районі, не дали однозначних результатів. На думку автора, тут не слід робити ставку на родовища з великими запасами, а розвідувати і освоювати відомі невеликі тіла пеліканітів, які безпосередньо виходять на поверхню і місцями навіть розробляються.

 

Використано матерiали I.Ф.Муштенко, I.В.Шепеля, (Держкомгеологiї України);

 

 

Флогопiт i мусковiт - свiтлi малозалiзистi слюди, якi вiдрiзняються мiж собою лише особливостями хiмiчного складу. Ранiше, значним попитом користувалися тiльки їх крупнокристалiчнi вiдмiни, пластини з яких використовувалися в електро, радiотехнiчнiй та деяких iнших галузях промисловостi. Останнiм часом цi слюди все бiльше застосовуються в розмеленому виглядi при виробництвi сучасних фарб, гумотехнiчних виробiв, слюдяного паперу, будiвельних матерiалiв.

В 1992 роцi свiтовий видобуток мiлколускуватих свiтлих слюд склав 182 тис.тонн, в тому числi: 103 тис.тонн - США i Канада, 38 тис.тонн Росiя. Цiни свiтового ринку на лускувату слюду в 1995 роцi коливалися в межах вiд $293 (iндiйська) до $$341-400 (США), на мелену: сухого помолу - $$180-471, мокрого помолу - $$487-1335 за тонну.

Лукашiвське родовище флогопiту розташоване неподалік с.Лукашівки Літинського району, що за 15 км. Вiд м. Вiнницi по шоссе Вiнниця-Хмельницький. Родовище виявлене при проведеннi геологозйомочних робiт, детально воно не вивчалося. Однак, навiть попередні результати переконливо свiдчать про його значні масштаби та високу якість сировини. За наявними даними поклади флогопiту оцінено в понад 30 млн.тонн. Вмiст слюди в рудi коливається вiд 15 - 40 до 80%. Флогопiт вiдзначаєься дуже низьким вмiстом окислiв залiза - 0,36 - 1,7%.

Специфiка руд полягає також у їх складi - пластини слюди, розмiром переважно вiд 2 - 3 до 5 - 10 мм. мiстяться в мармуроподiбнiй породi складенiй, в основному, кальцитом. Частина руд представлена флогопiтитами, якi мiстять бизько 80% слюди. Вмiщуючi породи - переважно зеленуватих вiдтiнкiв мармури - можуть використовуватися в якостi декоративно-облицювального каменю.

Мiнiмальна глибина залягання флогопiтових руд - близько 40 м. Розкривнi породи переважно глинистi. Потужнiсть рудних тiл перевищує 50 м. Свердловинами вони простеженi до глибини 300 м.*

Окрім флогопіту, на території області відомі також прояви інших слюд.

Поблизу с.Райгородок Гайсинського району виявлено проявлення вермикуліту - слюди, яка при нагріванні збільшується в об'ємі в десятки разів і застосовується як ефективний теплоізоляційний матеріал, для покращення якості грунтів в тепличному господарстві та в інших цілях.

Серед верхньопротерозойських глинистих сланців Наддністрянщини описні тонкі проверстки складені майже на 90% гідробіотитом - мінералом близьким за властивостями до вермикуліту. І взагалі для цих сланців, а також для окремих верств неогенових глин цього регіону, характерний високий вміст гідрослюд, що дозволяє використовувати їх для виготовлення якіскої кераміки та керамзиту.

Мiлколускуваті свiтлі слюди для виробництва слюдяних порошків, зокрема в С